Окуджава Булат. Вірші. Серія : Нова бібліотека поета.

 Вступні статті Л.С. Дубшана, В.М. Сажина. Складання та підготовка тексту В.М. Сажина, Д.В. Сажина. Примітки В.М. Сажина. 

Видавництво: 2001 р. 

Тип палітурки: тверда палітурка, звичайний формат. 712 с., портрет,

Стан: практично відмінний,

См.фото https://drive.google.com/drive/folders/1Aavr_1YRsi6mroF9caqqsCnVB7jCiCBb?usp=sharing

Опис: Чому ж вони плачуть? Хіба мало від чого. Може, Окуджава співає їм про синій тролейбус, або про блакитну кульку, або про руду каблучку, яка самотньо тремтить на скроні, - однаково. Смуток, розчулення, спогади, війна, вже віддалена, культ особистості, теж, слава Богу, подоланий, нові надії.... І потім, його щирий тон і цей чуттєвий гітарний тембр, прямо як у Бернеса - там, де шаланди, бульвари, черемхи і Костя-моряк берет гитару и тихим голосом поет. Це ось те саме і тихим голосом співає - ймовірне, хоч, може, й ненавмисне, джерело рядка в автопортретній пісеньці Окуджави. Але інтонація інша. У Бернеса виходило фамільярно-жартівливо і дуже задушевно, з пікантною приблатненістю, а тут сумно і дещо відчужено, тут погляд на себе ззовні - як душі дивляться з висоти. І голос немов звучить збоку, і звернений він співаком невідомо до кого. До себе ж? Дивно, злегка навіть безглуздо: не потому, что славен я - хіба взагалі від цього плачуть? Але й уся пісенька така - ніби взяла людина інструмент і почала наспівувати- награвати щось зовсім уже просте, що складається на ходу, випадково, як Бог на душу покладе, без далеких намірів, без рим, на зразок коломийок нескладухи...